Як впливати на дітей девіантної поведінки?

Як впливати на дітей девіантної поведінки?

Перевиховання

Як впливати на дітей девіантної поведінки?Головною  метою  навчально-виховної  роботи  є  формування  всебічно розвиненої,  суспільноактивної  та  соціально повноцінної  особистості. Це стосується  усіх  учнів,  у  тому  числі  й  складних. Однак  навчально-виховна  робота  з  цими  школярами  має  свою  специфіку.  Їх  виховання  тісно пов’язане з перевихованням.

Перевиховання школяра — це така зміна його свідомості та поведінки внаслідок  цілеспрямованого  педагогічного  впливу,  за  якої  відбувається значне посилення позитивних тенденцій морального розвитку особистості та одночасно послаблюються негативні тенденції. Головну роль у перевихованні учнів відіграє покращення їхніх особистих стосунків з одноліткамита досягнення ними успіху в різних видах позитивної діяльності (навчанні, виробничій діяльності, спорті, технічній та художній творчості). Негативне  в  особистості може  бути  викорінено  лише  в  тому  випадку,  коли  воно буде переможене позитивним; педагогам необхідно будь-якими методами стимулювати його зростання. Тому, займаючись перевихованням, основну увагу  необхідно  приділяти  виявленню  й  розвиткові  позитивних  якостей особистості школяра.

Позитивні зрушення в свідомості й поведінці школяра в процесі перевиховання відбуваються повільно. Багато сил і часу піде на те, щоб закріпити  ці  зміни,  надати  їм  незворотного  характеру.  Досягти  позитивного результату  вдається  не  окремими  виховними  заходами,  а  застосуванням цілої системи засобів, які використовуються протягом тривалого періоду.

А. С. Макаренко підкреслював, що  відхилення  у моральному  розвиткові й поведінці  дітей  викликані  в першу  чергу  зіпсованими  стосунками між особистістю та колективом.Суть перевиховання «важких» школярів у тому й полягає, аби залучити їх до колективного життя. Залучаючи таких учнів до колективного життя, ми привчаємо їх поєднувати особисті інтереси із громадськими, порівнювати  свої бажання  з  вимогами оточення,  добровільно надавати  допомогу тим, хто її потребує, бути доброзичливими, чуйними.

Залучення складних дітей до колективного життя допомагає вихованню  в них  людяності й милосердя. Залучення  таких  учнів  до різних  видів діяльності посилить позитивні тенденції у розвитку особистості та послабить негативні.

Система запобігання негативним відхиленням у поведінці та перевиховання складається з шести основних компонентів:

  1. Виявлення учнів, схильних до порушень дисципліни, норм моралі  та права, які відстають у навчанні в масштабі класу та школи.
  2. Визначення  причин  відхилень  у  поведінці  та  моральному  розвиткові, а також  індивідуальних психологічних особливостей особистості в школярів.
  3. Складання плану педагогічної  корекції  особистості  та  усунення причин  її моральної деформації, відхилень у поведінці (визначення цілей педагогічного  впливу, його  засобів,  головних  ланок,  етапів,  виконавців).
  4. Зміна  характеру  особистих  відносин  вихованців  з  однолітками  та дорослими.
  5. Залучення  складних  учнів  до  різних  видів  позитивної  діяльності  та забезпечення успіху в ній.
  6. Зміна умов родинного виховання.

Вищезазначені  компоненти  тісно  взаємопов’язані,  нехтування  будьяким  з  них  неминуче  тягне  за  собою  зниження  ефективності  системи в цілому.

Успіх у процесі перевиховання складних школярів багато в чому залежить  від  тісної  співпраці  керівництва  школи,  педагогів  та  учнівського самоврядування.

Адміністрації школи необхідно турбуватися про те, щоб усі члени педагогічного колективу правильно розуміли свої завдання та відповідальність як вихователів. Для поліпшення стосунків між педагогами й учнями треба  забезпечити  тактовне,  доброзичливе  ставлення  вчителів  до  тих  учнів, з якими їм важко працювати.

Важливо організувати розумне спілкування девіантних школярів з дорослими та однолітками поза школою. Цього можна досягти за умови тісної співпраці з батьками. Вільне спілкування з однолітками та дорослими, які позитивно характеризуються, з якими діти не пов’язані ані навчанням, ані родинними стосунками, дозволяє їм звільнитися з-під впливу вуличних компаній.

Спілкування, яке перетворюється на дружбу, позитивно впливає на моральний розвиток школяра, який має відхилення в поведінці.

Перевиховання  школяра  відбувається  у  міру  того,  як  негативний досвід,  що  в  нього  накопичився,  витісняється  позитивним.  Це  відбувається в процесі спілкування й діяльності. Основними видами діяльності для  дітей шкільного  віку  є навчальна,  трудова  діяльність,  а  також  діяльність за інтересами.

Навчання — провідний  вид  діяльності  учнів,  а  також  основний  їхній обов’язок. Тому нормалізація навчання складних школярів має велике значення для  їхнього перевиховання. Виховні заходи з такими дітьми мають на меті, по суті, одне головне завдання: повернути їх школі, відродити в них інтерес до навчання, нормалізувати навчальну діяльність. Без розв’язання цього завдання складно досягти успіхів у перевихованні школяра.

Крім нормалізації навчальної діяльності, широкі можливості для перевиховання  відкривають  позакласна  та  позашкільна  робота.  Переважна більшість  девіантних  дітей  (до  90 %)  відносяться  до навчання негативно, систематично не встигають з ряду предметів. На першому етапі перевиховання головним завданням є залучення їх до такого заняття, яке відучило б їх від марнування часу, дозволило набути впевненості у собі та отримати визнання оточуючих людей. Пізніше на цій основі вдасться нормалізувати їхнє навчання.

Успіхи  в  діяльності  за  інтересами  дозволяють  складним  дітям  завоювати  визнання  однокласників  та  педагогів,  сприяють  розвиткові  в  них упевненості в своїх можливостях і виникненню самоповаги, що може стати основою для виправлення.

Доцільно  залучати  педагогічно  занедбаних  школярів  до  організації спільних  справ  класу. Користь  громадської  роботи широко  відома. Саме в межах  громадської роботи можна поліпшити характер міжособистісних відносин  складних  учнів  з  товаришами  по  навчанню,  змінити  спрямованість їхньої особистості з егоїстичної на колективістську.

Залучити складних дітей до громадської роботи непросто. Їм необхідні такі одноразові або постійні доручення, в процесі виконання яких вони зможуть виявити себе, заслужити похвалу, повагу оточуючих. Це формує у них позитивні морально-вольові якості: відповідальність за свої вчинки, товариськість та колективізм, самодисципліну, навички дотримання свідомої дисципліни. Успіхи  в  одному  з  видів  діяльності породжують  у підлітка прагнення до  самоствердження й  у  інших  видах.

Спільна  діяльність  створює  умови для виникнення товариських стосунків важких підлітків з однолітками, що позитивно характеризуються, та дорослими. Це позбавляє їх відчуття самотності, непотрібності людям і сприяє виправленню та перевихованню.

У  роботі  з  «важкими»  учнями  необхідно  забезпечити  безперервність цілеспрямованого педагогічного впливу на їхню особистість. Бажано, щоб у літній період вони не залишалися поза педагогічним контролем та виховним впливом.

Питання літньої праці та відпочинку таких школярів класними керівниками  вирішуються  спільно  з  їхніми  батьками.  Доцільно  своєчасно скласти  реальний  план  літньої  зайнятості,  періодично  його  уточнювати, оперативно надавати допомогу дітям та їхнім батькам.

У  тих школах,  де  вимоги  до  таких  учнів  відповідають  їхнім  віковим та  особистісним  особливостям,  а  форми  та  методи  виховання  диференціюються залежно від конкретних умов  їхнього життя, успішно долається педагогічна  та  соціальна  захищеність  таких  дітей. У цих школах попереджаються правопорушення,  а  кількість  дітей  з  відхиленнями  у поведінці мінімальна.

Кожному  вчителеві  відомо,  що  діти  відрізняються  одне  від  одного характером,  здібностями,  уподобаннями. У  кожного  з них  свої  думки  та мрії,  симпатії  та  упередження. Серед  дітей  виділяються  яскраві,  складні натури,  а  можна  побачити  й  непомітних  або  боязких  дітей. Хоча  кожен учень багато в чому схожий на однолітків, він водночас значно відрізняється від них своїми індивідуальними особливостями. Різним є і становище їх у сім’ї та серед товаришів по навчанню. Тому виховання учнів у колективі та через колектив обов’язково має поєднуватись із індивідуальною виховною діяльністю.

Особливу  увагу  слід  приділяти  індивідуальному  підходу  у  вихованні  моральності  в  початковій школі.  Хоча  діти  в  цьому  віці,  як  правило, не  вчиняють  правопорушень,  не  вживають  спиртних  напоїв,  але  саме в цьому віці слід виховувати основи моралі, які вони не зможуть порушити у майбутньому.

Відхилення в поведінці найхарактерніші для учнів підліткового віку та юнаків, адже в цьому віці відбувається суттєва зміна особистості. Підлітки починають наслідувати зовнішні прояви дорослості, часто копіюючи далеко  не  найкращі  її  зразки.  Наприклад,  починають  палити,  лихословити, вживати алкоголь та наркотики.

Ще один напрям формування дорослості пов’язаний  із розвитком якостей «справжнього чоловіка», таких, як воля, сміливість,  вірність другові. Зразками, що мають  такі якості,  виступають герої кінофільмів, книг, а також реальні люди. Не можна не враховувати, що у хлопчиків-підлітків з’являється чуттєво-еротичний потяг до жіночої статі, який впливає на їхню свідомість і поведінку. Однак підлітки та юнаки ще довго залишаються по-дитячому наївними. Це суперечить їхнім фізичним можливостям (що зросли) й психологічній потребі усвідомлювати себе дорослими  й  так  виглядати  перед  оточуючими. Тому  педагогам  вдається ефективно  впливати  на  підлітків  тільки  тоді,  коли  вони  враховують  їхні вікові психологічні особливості.

Місце,  яке  підлітки  посідають  у  взаєминах  з  однолітками,  а  звідси й  їхня самооцінка багато в чому  залежить від  їхньої  зовнішності та рівня фізичного розвитку. Наприклад, раннє  статеве дозрівання, високий  зріст та фізична сила сприятливо впливають на самосвідомість підлітків юнаків.

Такі хлопчики більш товариські, впевнено почуваються, краще контролюють свою поведінку.

Ще більшого значення своїй зовнішності, ніж юнаки, надають дівчата. Невідповідність власної зовнішності уявленню про те, якою вона має бути, а тим більше явні фізичні вади згубно впливають на свідомість і поведінку учнів.

Педагогам не можна забувати, що малий зріст (або завеликий у дівчат), надмірна вага, пізня (або рання) поява вторинних статевих ознак, дефекти шкіри,  мовлення,  зору,  слуху,  фізична  слабкість  можуть  бути  причиною справжніх трагедій у дітей. Болісне переживання недоліків фізичного розвитку  змушує  деяких  дітей  порушувати  загальноприйняті  норми.  Таким чином вони намагаються підвищити свій престиж серед однолітків, завойовують  удаваний  авторитет  через  хамство,  брутальність.  З  такими  учнями педагогові необхідно поводитися особливо делікатно.

Доведено, що  позитивні  психічні  стани  (відчуття  радості,  вдячності, впевненості тощо) посилюють ефективність педагогічного впливу на особистість. А негативні переживання  (гнів,  страх, образа  тощо), незалежно від  темпераменту  учня,  заважають  йому  виконувати  те,  чого  від  нього вимагають. Тому треба враховувати психологічні стани, які відчуває школяр, та обирати методи впливу відповідно до них.

Це можливо тільки в тому разі, коли педагог добре знає морально-психологічні  особливості  особистості  свого  вихованця  і  ту  конкретну  ситуацію, в якій він перебуває в школі, сім’ї, на вулиці. Тоді йому  зрозуміло, яких якостей особистості треба позбутися, а на які можна спиратися, що саме треба змінити в його взаєминах з однокласниками, педагогами, батьками. Без таких відомостей неможливо обрати стратегію й тактику перевиховання конкретного учня.

Для здійснення індивідуального підходу необхідно встановити зі школярами психологічний контакт. Цю обов’язкову умову вдається виконати далеко не всім педагогам.

Якщо  педагог  вимагає  від  учнів  лише  сліпої  покори,  не  поважає  їхньої людської  гідності,  тоді він не користуватиметься повагою школярів, не викличе в них довіри. Ніякий індивідуальний підхід у такому разі не відбудеться.

Дуже важливо, щоб діти бачили справжню зацікавленість вихо- вателя в  їхній долі, відчували щире бажання вчителя допомогти  їм вийти на правильний життєвий шлях. Якщо вони стикаються з байдужістю, то ще більше замикаються в собі.

Індивідуальну виховну роботу з тими дітьми, педагогічна занедбаність яких  неглибока,  ведуть  в  основному  класні  керівники.  Суть  її  полягає в  поліпшенні  їхніх  відносин  з  учителями-предметниками  та  однокласниками,  забезпеченні  належних  умов  виховання  в  сім’ї.

Неправильно вважати  індивідуальним підходом нескінченні докори та повчання. Адже перевиховання учня відбувається не під впливом розмов (хоча бесіди теж потрібні),  а в процесі  зміни на краще реального  стану в  системі міжособистісних  стосунків  і, в міру досягнення  успіхів,  у позитивній діяльності (навчальній, громадській, трудовій, спортивній, за інтересами).

Перевиховання учнів із соціальною занедбаністю здійснюється інакше. Вони  значною мірою вийшли  з-під контролю школи, погано піддаються педагогічним  впливам  вчителів.  Тому  поряд  з  класним  керівником  провідниками індивідуального підходу у виховній роботі з ними є психологи, соціальні працівники.

В основі ставлення педагога до складних школярів має лежати любов до дітей, віра у можливість їх виправлення та перевиховання. Педагог наполегливо добирає  засоби педагогічного впливу на особистість учня, чуйно помічає  навіть  найменші  позитивні  зміни  його  свідомості  та  поведінки, заохочує, підтримує паростки нової якості, сприяє їхньому розвиткові.

Умовою  ефективності  індивідуального  підходу  є  дотримання  певних принципів, таких, як педагогічний оптимізм, повага до школяра, розуміння його душевного стану, розкриття внутрішніх мотивів та зовнішніх провин,  зацікавленість  у  подальшій  долі  учня.  Таке  ставлення,  як  правило, пробуджує у дітей відповідне тепле почуття, бажання порадувати педагога, не завдавати йому прикрощів своїми вчинками.

Брутальність  та неповага, що виявляють педагоги до учнів, породжують у відповідь образу та прагнення зробити все наперекір. Це призводить до  того, що  учні  перестають  зважати  навіть  на  справедливі  вимоги  вчителів.  Вміння  педагога  ставити  себе  на  місце  учня,  правильне  уявлення про те, що учень відчуває в той чи  інший момент, сприятиме уникненню багатьох помилок.

Відомо, що покарання за непорядний вчинок має бути невідворотним, своєчасним  та  справедливим.  Ефективність  індивідуального  підходу  визначає також відповідність способу покарання характеру вчинених провин та особливостям особистості того, хто провинився.

У тих виняткових випадках, коли стає очевидним, що ані педагог, ані батьки, ані психологи та соціальні працівники не в змозі ефективно впли- нути  на  підлітка,  необхідно  своєчасно  направляти  його  до  спеціального виховного закладу закритого типу з особливим педагогічним режимом.

Прийоми педагогічного  впливу на  важких школярів можна поділити на дві основні групи:

І.  Утворюючі —  прийоми,  які  сприяють  розвиткові  позитивних  якостей особистості:

  • організація успіхів у навчанні;
  • організація успіхів у суспільно корисній трудовій діяльності;
  • залучення до цікавої діяльності;
  • моральна підтримка й закріплення віри у свої сили;
  • переконання;
  • довіра;
  • моральні вправи;
  • пробудження гуманних почуттів;
  • очікування кращих результатів.
  • констатація провини;
  • засудження;
  • покарання;
  • наказ;
  • пробудження в учня тривоги щодо можливості покарання;
  • прояв обурення;
  • викриття або виявлення винного.

ІІ.  Гальмівні  —  прийоми,  які  сприяють  подоланню  негативних  якостей і розвитку позитивних:

Крім  вищеназваних  прийомів,  існують  також  допоміжні  прийоми. Наприклад:  особливий  прийом  «педагогічного  вибуху»,  який  пробуджує в учня дуже сильні почуття та веде до швидких значних змін у його свідомості та поведінці.

До числа допоміжних прийомів належать такі: організація зовнішньої опори  правильної  поведінки  (школяр  змушений  правильно  поводитись в  результаті  допомоги,  дотримання  відповідного  розпорядку,  дії  певних правил, контролю за ним); відмова від фіксування окремих провин (педагог не звертає на деякі провини особливої уваги тому, що за цим не криється нічого серйозного).

Метод «Вибуху»

Метод,  або  прийом,  «вибуху»  —  це  стрімка  перебудова  особистості школяра внаслідок впливу, який викликає дуже сильні емоційні переживання,  справжнє  потрясіння.  Застосування  «вибуху»  вимагає  ретельної підготовки  та  великої майстерності педагога,  інакше  «вибух» легко може перетворитися на «педагогічний зрив!» Неблагополучні умови сімейного виховання — одна з основних причин відхилень у моральному стані та поведінці школярів. Ось чому поліпшення цих  умов  відіграє  важливу  роль  у  роботі школи  з  перевиховання  важких дітей.

Життя демонструє, що в сім’ях, де батьки педагогічно правильно будують відносини з дітьми, показують їм гідний приклад власними вчинками, піклуються  про  їхній  духовний  розвиток,  практично  виключена  можливість  формування  в  дітей  антисуспільних  поглядів,  порушення  ними моралі  та права. Більшість батьків  є  союзниками й помічниками школи, але в неблагополучних  сім’ях вони  ставляться до школи  або вороже,  або байдуже. Самі  вони не  звертаються по  допомогу  до  вчителів. Педагогові необхідно наполегливо шукати шляхи та засоби впливу на таких батьків, оздоровлення обстановки в їхніх сім’ях, зміни ставлення до дітей та методи виховання.

Зазвичай педагогічну просвіту батьків «важких» учнів у школах намагаються здійснювати під час індивідуальних бесід або батьківських зборів. Однак життя показує, що більшість таких батьків не приходять до школи. У таких випадках класному керівникові необхідно встановити з батьками тісний контакт.

Педагогічне  керівництво  сімейним  вихованням  полягає  в  тому, щоб вказати  батькам  конкретні  шляхи  та  засоби  оздоровлення  обстановки в сім’ї, покращення стосунків з дітьми. Воно здійснюється в процесі бесід класного керівника з батьками як у школі, так і вдома.

Педагог обговорює з батьками ті труднощі, які їхні діти мають у навчанні, методи впливу на свідомість та поведінку школяра, питання його дружби з однолітками, характер ставлення до праці, громадських обов’язків та взаємовідносини  із  самими  батьками.  Підказати  батькам  найдоречніші в цьому випадку засоби впливу, практичні кроки до нормалізації відносин педагог може лише за умови, що від достеменно розібрався у ситуації, що склалася в сім’ї, досяг відвертості та порозуміння з батьками.

У ряді випадків батьків, моральний образ яких не викликає нарікань, але які не вміють знайти зі своїми дітьми спільну мову, доцільно залучати до роботи  з організації  та проведення  виховних  заходів  у класі  та школі.

Чим активніше вони беруть участь у роботі школи, тим краще починають розуміти дітей, гостріше відчувають необхідність підвищення своєї педагогічної культури.

Щодо  засобів суспільного впливу,  то часто цілком достатніми є  заходи, що  їх застосовують рада школи або батьківський комітет. В особливо складних випадках школа може звернутися по допомогу до відділу зі справ неповнолітніх при РВК, поставити там питання про притягнення батьків до адміністративної відповідальності або позбавлення батьківських прав та вилучення дітей із сім’ї.

В роботі школи з батьками складних учнів не завжди вдається досягти бажаного результату. Але, якщо послідовно та наполегливо використовувати всі вищеперелічені  засоби впливу, поліпшення обстановки в родині відбудеться. А це позитивно позначиться не тільки на поведінці «важких» школярів у житті й на вулиці, а також і на якості їхнього навчання.

Поділитися з колегами або учнями?

Рекомендуємо переглянути

Коментарі

  • Facebook
  • Вконтакті