Як горобцеві захотілося дізнатися, куди заходить сонце

(за твором В. Сухомлинського,  інсценізація Л. Калуської)

Декорації: ліс, поле.

Дійові особи: Ведуча, Горобчик, Соняшник, Сонечко

В е д у ч а.  Сховалося  сонце  за  обрій.  Почервоніло  небо.  Сидить  у  гнізді  цікавий  Горобець.  Дивиться  на  червоне  небо  і  думає: «Куди поділося Сонце? Полечу, дізнаюсь». Пурхнув із гнізда й  полетів. Пролетів  село,  пролетів  поле,  ось  уже  й  ліс. Пролетів ліс —  знову  поле. А  сонця  не  видно.  Знесилився  горобець,  упав на землю. Віддихався, підвів голову. Бачить, навколо соняшники квітнуть,  повернули  свої  квітучі  голівки  на  захід. Побачив  один Соняшник Горобця та й питає…

С о н я ш н и к.  Куди  це  ти  летиш,  Горобче,  адже  ніч  надворі?

Г о р о б е ц ь. Хочу дізнатись, куди зайшло сонце.

С о н я ш н и к  (усміхаючись). Почекай  до  ранку. Я  розбуджу тебе, коли Сонце зійде. Ти й  запитаєш, куди воно заходить.

В е д у ч а.  Заснув  Горобець  під  головатим  соняшником.  Ось уже й Сонечко показалося з-за обрію. Розбудив Соняшник Горобця.

С о н я ш н и к.  Прокидайся,  прокидайся,  Горобче!  Сонечко вже на небі.

Г о р о б е ц ь. Спасибі, Соняшнику, що розбудив, а то б Сонечко проспав. Сонечку, скажи-но, куди на ніч ти заходиш?

Сонце (сміючись).  Уночі  я  спочиваю  за  далекими  горами й  синіми  морями. Не  лети  до  мене,  Горобчику,  бо  ніколи  не  долетиш!