(за твором В. Сухомлинського, інсценізація Л. Калуської)
Декорації: ліс, поле.
Дійові особи: Ведуча, Горобчик, Соняшник, Сонечко
В е д у ч а. Сховалося сонце за обрій. Почервоніло небо. Сидить у гнізді цікавий Горобець. Дивиться на червоне небо і думає: «Куди поділося Сонце? Полечу, дізнаюсь». Пурхнув із гнізда й полетів. Пролетів село, пролетів поле, ось уже й ліс. Пролетів ліс — знову поле. А сонця не видно. Знесилився горобець, упав на землю. Віддихався, підвів голову. Бачить, навколо соняшники квітнуть, повернули свої квітучі голівки на захід. Побачив один Соняшник Горобця та й питає…
С о н я ш н и к. Куди це ти летиш, Горобче, адже ніч надворі?
Г о р о б е ц ь. Хочу дізнатись, куди зайшло сонце.
С о н я ш н и к (усміхаючись). Почекай до ранку. Я розбуджу тебе, коли Сонце зійде. Ти й запитаєш, куди воно заходить.
В е д у ч а. Заснув Горобець під головатим соняшником. Ось уже й Сонечко показалося з-за обрію. Розбудив Соняшник Горобця.
С о н я ш н и к. Прокидайся, прокидайся, Горобче! Сонечко вже на небі.
Г о р о б е ц ь. Спасибі, Соняшнику, що розбудив, а то б Сонечко проспав. Сонечку, скажи-но, куди на ніч ти заходиш?
Сонце (сміючись). Уночі я спочиваю за далекими горами й синіми морями. Не лети до мене, Горобчику, бо ніколи не долетиш!
