Східноафриканське плоскогір’я належить до активної частини Африканської платформи. В його рельєфі поєднуються високі рівнини, лавові плато, гірські долини з озерами, високі вулканічні конуси. В екваторіальному і субекваторіальному мусонному кліматі розвинулись саванові ландшафти з лісами на навітряних схилах.
Плоскогір’я складене докембрійськими кристалічними, палеозойськими та мезозойськими континентальними відкладами. Велетенські тектонічні розломи і рифти утворилися в кайнозої. В рельєфі рифти — вузькі улоговини з крутими ступінчастими схилами, найбільші з них заповнені озерами. Борти рифтів піднімаються над днищами на 2000 м і більше. На західній окраїні плоскогір’я глибокі грабени зайняті озерами Альберта, Едуарда, Ківу, Танґаньїка, Ньяса. Між озерами Альберта і Едуарда знаходиться масив Рувензорі з абсолютною відміткою 5109 м.
Він складений кристалічними сланцями, гнейсами, інтрузивними породами. Тут наявні льодовикові форми рельєфу: кари, цирки, трогові долини, кінцеві морени.
Район діючих вулканів розташований між озерами Едуарда і Ківу.
Підземні виверження вулканів відбуваються на дні озер Ківу та Ньяса.
Між озерами Едуарда, Альберта, Вікторія, улоговиною р. Білий Ніл знаходиться озерне плато з висотами 1000–1500 м. У його центрі серед заболоченої рівнини утворилось оз. Кйоґа.
Уздовж тектонічних розломів піднімаються згаслі вулкани Кіліманджаро, Кенія, елґон, діючий Меру, група велетенських кратерів згаслих вулканів, серед яких вулкан Нґоронґоро з кальдерою діаметром 22 км і солоним озером.
Східноафриканському плоскогір’ю властивий субекваторіальний жаркий, перемінно-вологий клімат.
Контрастність рельєфу, різна експозиція схилів гір і плато, не однакове зволоження, вертикальна кліматична поясність зумовили різноманітність ландшафтів Східноафриканського плоскогір’я. Типові савани з листопадними рідколіссями та чагарниками на червоно-коричневих і чорних тропічних ґрунтах поширені у внутрішніх районах плоскогір’я. Пустельні савани з колючими чагарниками на червоно-бурих ґрунтах сформувались у північно-східних районах, глибоких улоговинах з безстічними озерами.
На прибережній низовині поширені напівпустельні природні комплекси, савани, а в річкових долинах ростуть мішані вічнозелені листопадні ліси.
В районах з надмірним зволоженням розвинулись екваторіальні лісові ландшафти з вологими лісами на червоно-жовтих ґрунтах та мішані листопадні й високотравні савани на червоних ґрунтах.
В горах спостерігається висотна поясність, проявляються контрасти природних комплексів, зумовлені експозицією схилів. Так, на внутрішніх західних схилах, що знаходяться в дощовій тіні, розвинуті чагарникові савани або савани з рідкостійними лісами. Навітряні східні схили зволожуються східним пасатом, за рік тут випадає 1500–2000 мм опадів.
Тому припідняті навітряні схили до висот 1000–1200 м, а також схили г. Кіліманджаро до 2100–2800 м вкриті вологими дощовими лісами, вічнозеленими лісами з Африканської камфори, фікусів, макаранги, хвойних порід. До висот 2000 м з вторинними парковими саванами межують плантації кави, бананів, бавовнику та інших культур. До висот 2400–3000 м зростають вічнозелені розріджені ліси з хвойними, папоротеподібними, деревоподібними, ялівцем, ліанами тощо. Верхня межа поширення суцільних хмар у приекваторіальній смузі досягає 3500 м, а верхняя межа лісу — 3000–3300 м. Вище, на висотах від 3000 до 3600–3900 м, поширені рідкостійні ліси з вереском, ярусом трав і сукулентів. Вище, до 4500–4800 м, знаходиться пояс з гігантських рослин сенеціо та лобелій.
Ще вище поширені кам’яні розсипища, мохи і лишайники. На екваторі висота снігової лінії сягає 4800 м, на Кіліманджаро — ще вище. Язики невеликих льодовиків опускаються до висот 4700–4200 м.
За регіональними відмінностями природних ландшафтів Східноафриканське плоскогір’я поділяється на такі регіони: 1) Західні озерні грабени (з озерами Альберта, Едуарда, Ківу, Танґаньїка та ін.); 2) Центральні рівнини (Уґанди, Уньямвезі); 3) Плоскогір’я Ньясаленду; 4) Вулканічне плоскогір’я Кенії; 5) Береговий Уступ з помірно вологими трав’янистими саванами.
