Проблемне навчання

Теорія проблемного навчання розробляється досить давно. Цією про­блемою опікувалися російські педагоги та психологи: М. І. Махмутов, І. Я. Лернер, і. А. Ільницька, А. М. Матюшкін, Р. І. Малафєєв та ін. Адже проблемність являє собою одну з головних закономірностей процесу пізнання.

Учені визначають проблемне навчання з різних позицій:

• як новий тип навчання (М. Скаткін, І. Лернер);
• як метод навчання (Л. Панчешникова, В. Оконь);
• як принцип навчання (Г. Понурова);
• як технологію (Г. Ксензова, Н. Савіна).

На сьогодні найчастіше проблемне навчання розглядається як техно­логія розвивальної освіти, спрямована на активне одержання знань, фор­мування розумових здібностей та прийомів дослідницької діяльності, за­лучення до наукового пошуку, розвиток творчості.

Більшість сучасних публікацій з теорії навчання пов’язані з проблемами активізації началь­ної діяльності учнів.Мета активізації шляхом проблемного навчання по­лягає не В тому, щоб навчити учнів окремих розумових операцій, а в тому, щоб сформувати систему розумових дій, за допомогою яких учень зможе, використовуючи отримані знання, розв’язувати нестандартні, нестереотипні задачі.

Таким чином, технологія проблемного навчання відрізняється від традиційної технології навчання тим, що його метою є не тільки засвоєння результатів нау­кового пізнання, системи знань, але й власне процесу отримання цих ре­зультатів, формування пізнавальної діяльності, розвиток особистйх здіб­ностей учня.

Отже, у педагогічній літературі під проблемним навчанням розуміють навчально-пізнавальну діяльність учнів із засвоєння знань та способів діяль­ності на основі створення й розв’язування проблемних ситуацій.

Виходячи з цього, основною категорією проблемного навчання є про­блемна ситуація, під якою розуміють інтелектуальне утруднення, що вини­кає в людини, коли вона не в змозі на основі своїх знань і досвіду пояснити явище, факт, не може досягти мети вже відомим способом або коли вини­кає протиріччя між уже відомим і новим знанням. Таким чином, проблем­на ситуація стає початком процесу розумової діяльності. Розумова діяль­ність учнів стимулюється постановкою питання. Воно має бути складним настільки, щоб викликати утруднення в учнів, і водночас бути посильним для самостійного знаходження відповіді.

Проблемні ситуації виникають:

• за умови, що учні не знають способу розв’язання задачі, не можуть від­повісти на поставлене питання, пояснити певний факт тощо;
• за необхідності використання раніше засвоєних теоретичних знань на практиці;
• унаслідок протиріччя між теоретичною можливістю розв’язання зада­чі та практичною неможливістю застосування саме цього способу;
• унаслідок протиріччя між практично досягнутим результатом і відсут­ністю в учнів знань для теоретичного обгрунтування.

За дослідженнями психологів, повний цикл розумової діяльності з розв’язання проблеми включає такі етапи:

• виникнення проблемної ситуації;
• усвідомлення сутності утруднення;
• пошук способів розв’язання проблеми шляхом здогадки або висунен­ня гіпотез;
• обгрунтування й доведення гіпотези;
• перевірка правильності розв’язання проблеми;
• загальний висновок.

На практиці використовується кілька типів проблемних уроків:

• уроки з окремими проблемними питаннями;
• уроки, весь хід яких присвячений розв’язанню великої загальної про­блеми;
• урок — проблемна лекція;
• уроки-диспути;
• уроки-семінари та ін.

Технологія проблемного навчання включає такі етапи діяльності:

• створення проблемних ситуацій;
• збирання й аналіз даних, необхідних для розв’язання проблеми, акту­алізація життєвого досвіду;
• визначення причинно-наслідкових зв’язків, формулювання гіпотез;
• формулювання висновків.

Урок у технології проблемного навчання виглядає як послідовність навчальних проблем, що створює вчитель. Педагог вислуховує різні точ­ки зору, координує та спрямовує творче мислення за допомогою систе­ми запитань, коректно виправляє помилки, надає диференційовану до­помогу, допомагає опанувати навички роботи з різними джерелами ін­формації.

На початку уроку вчитель пропонує проблемну ситуацію, яка може грунтуватися на здивуванні або бути пов’язаною з інтелектуальним утрудненням.

Якщо використовується проблема «зі здивуванням», учням пропону­ються суперечливі факти, теорії, точки зору. Також в основу такої пробле­ми може бути покладене й інше протиріччя — між життєвим (побутовим) досвідом, уявленнями та науковими фактами. У цьому випадку доречно запропонувати практичне завдання, прикладом із навмисною помилкою.

У разі використання проблеми «з утрудненням» може бути запропо­новане завдання, яке учнями на поточному етапі не може бути виконане.

З метою усвідомлення сутності проблемної ситуації учитель пропонує учням низку питань, які стимулюють школярів до розуміння протиріч­чя, закладеного в проблемі (наприклад, «Що вас здивувало?», «Які є точ­ки зору?», «Що ви припускали, а що вийшло насправді?», «Що вам зава­жає виконати завдання?», «Чим це завдання відрізняється від тих, які ви­конували раніше?» тощо).

Наступний етап — це формулювання навчальної проблеми та через неї теми уроку, який проводиться у формі фронтальної бесіди.

Найбільш складною частиною проблемного уроку є пошук гіпотез, шляхів розв’язання проблеми. Учитель для цього повинен виконати певні дії:

• спонукати учнів до висунення ідей (заохочувальними словами, підказ­ками тощо);
• прийняти запропоновані гіпотези (словами «так», «приймається» та ін.);
• спонукати до перевірки гіпотез («Чи згодні з гіпотезою?», «Як її пере­вірити?», «А хто думає інакше? Чому?»).

Наприкінці розв’язання проблеми обов’язково робиться загальний ви­сновок. Необхідно чітко виділити головну гіпотезу, повернутися до форму­лювання основного проблемного питання на початку уроку та сформулювати відповідь на нього. Учитель пропонує учням відповісти на такі питання:

• Які нові знання ви отримали?
• Що нового дізналися про причинно-наслідкові зв’язки, які поясню­ють це явище?
• Яке значення мають отримані знання? Де вони можуть бути вико­ристані?

Зрозуміло, що ця технологія вимагає більш значних витрат часу та зу­силь і збоку вчителя, і з боку учнів. Водночас використання проблемно­го навчання дозволяє досягти більш глибокого розуміння матеріалу, його свідомого засвоєння, забезпечує наукову доказовість знань, привчає учнів мислити діалектично, сприяє розвитку особистих якостей.