Педагогічне проектування уроку

Під педагогічним проектуванням уроку розуміють розробку системи взаємодій учителя та учнів, яка дозволяє досягти певної чітко сформульо­ваної мети навчально-виховного процесу. Проектна діяльність за своєю сутністю є й одночасно синтезуючою діяльністю вибору з усіх знань про урок саме тієї інформації, що є необхідною для вивчення конкретної теми, раціональною саме для цього заняття, саме для цих дітей. За досліджен­нями д. п. н. В. С. Безрукової, функція педагогічного проектування в ці­лому займає не менш ніж 25 % часу професійної діяльності.

Етапи проектування уроку

Моделювання уроку. На цьому етапі вчитель створює умовну модель, можна сказати «версію», концепцію уроку. Для цього необхідно:

• чітко визначити місце уроку і в змістовному, і в методичному аспекті в межах навчального курсу, розділу, теми;
• визначивши тему уроку як узагальненого його змісту, сформулювати загальну мету вивчення цього матеріалу. (Зараз значна кількість учених і педагогів-практиків вважають, що на уроці необхідно ставити одну загальну мету (ціль) навчання, усі інші є її складовими або похідними підцілями. Хоча досить часто в поурочних конспектах шкільних гео­графів ми бачимо три цілі — навчальну, виховну та розвивальну. Але чи можлива їх реалізація незалежно одна від одної? Тому логічною, на наш погляд, є думка д. п. н. Ю. О. Конаржевського про необхідність усі цілі уроку вважати однією й називати «триєдиною» метою);
• відібрати з опрацьованої методичної літератури, власного досвіду пе­дагогічні ідеї, використання яких забезпечить досягнення поставле­ної мети найбільш раціональним шляхом;
• визначити тип і загальну форму проведення уроку;
• визначити необхідну матеріальну базу, перелік інформаційних джерел та наочності.

Створення проекту уроку. Проект уроку являє собою записану на папе­рі структуру педагогічного процесу відповідно з визначеною метою.

Урок як педагогічну систему визначають його задачі, головні з яких на сьогодні пов’язані насамперед із розвитком особистості.

Найбільш важливим елементом цієї роботи, на наш погляд, є поділ го­ловної мети на складові — завдання уроку. Для того щоб чітко їх сформу­лювати, необхідно уявити всі ті прості дії, послідовність виконання яких дасть можливість досягти мети.

Виходячи з того, яким чином ці навчальні завдання будуть реалізову­ватись, потрібно сформулювати й виховні, й розвивальні завдання.

На жаль, дуже часто на практиці поняття «мета уроку» й «задачі уро­ку» ототожнюються. Російський учений В. А. Щеньов узагальнив спо­соби формулювання мети, що зустрічаються в поурочних планах (див. таблицю).

Таблиця

Очевидно, що перші два способи вже не відповідають сучасним. Адже, визнавши головним суб’єктом навчального процесу самого учня, й мету навчання також необхідно ставити у відповідності з його інтересами, по­требами й мотивами. Тому більш конструктивним та актуальним, на наш погляд, є формулювання мети через систему результатів навчання, що пла­нуються, які виражаються переліком певних завдань (задач) уроку. Най­більш складним є визначення мети третім способом, коли йде мова про формування особистих якостей. Що є першочерговим — навчальні ре­зультати чи розвивальна мета, що взагалі є метою, а що засобом її досяг­нення? Це питання в педагогічній літературі й досі є дискусійним. Тому ми можемо зустріти й класичне формулювання «триєдиної мети», й так звану дворівневу модель, що складається з мети, орієнтованої на результа­ти навчання, і розвивальної мети, що розглядається як засіб досягнення намічених цілей.

На погляд автора, найважливішим є співвідношення мети уроку й ін­тересів та мотивів учнів й об’єктивна можливість перевірки досягнення цієї мети наприкінці уроку.

Традиційно важливим компонентом підготовки до уроку є опрацюван­ня змістовної частини матеріалу (відбір головного, послідовність та форми викладу). Логічним є одночасне визначення й методів, прийомів роботи учнів з елементами змісту навчального матеріалу. На цьому етапі вчителю доречно мати під рукою власну картотеку з їх описом.

Конструювання уроку. Так званий конструктор уроку (записана на папері послідовність дій усіх учасників навчального процесу) може мати вигляд плану уроку, конспекту, сценарію тощо. Обов’язковими елементами конструктора уроку є чітко сформульовані мета, завдання, тип та форма проведення уроку, виділені етапи (структурні елементи) навчаль­ної діяльності, домашнє завдання. На погляд автора, необхідним є запис дій учасників навчального процесу (вчителя та учнів) на кожному з етапів, бажано в декількох можливих (спрогнозованих заздалегідь) варіантах.

Уважається, що докладний запис конструктора уроку потрібний тіль­ки вчителю-початківцю. Але ж розгорнута форма запису дає можливість наочно прослідкувати відповідність кожної з дій визначеній меті та завдан­ням уроку, спрогнозувати проблемні моменти й шляхи їх усунення, раціо­нально розподілити час між етапами та видами діяльності. Тобто якоюсь мірою провести первинну самоперевірку якості проекту уроку.

Обов’язковим елементом роботи над проектом уроку є його доопра­цювання після проведення заняття на практиці — внесення певних корек­тив «свіжими слідами», виправлення методичних помилок, усунення про­блемних ситуацій тощо. Це надасть можливість у майбутньому провести урок із цієї теми більш ефективно, сприятиме набуттю досвіду в проекту­ванні інших уроків.

Таким чином, проектування уроку є однією з найважливіших фун­кцій учителя, яка повинна займати значну й часову, й змістовну части­ну педагогічної діяльності, являти собою продуману, сплановану й, го­ловне, систематичну роботу. Педагогічне проектування в цілому сприяє постійному самоаналізу діяльності вчителя, його творчому й професій­ному зростанню.