Калина — символ українців
Класна година спілкування «Калина — символ українців»
(На столі, застеленому рушником, тарілка, оздоблена народним розписом. На ній — хліб і сіль. Поряд — глечик з гілочками калини. Біля столу лавка, вкрита килимком.)
К л а с н и й к е р і в н и к . Ми живемо в Україні й любимо її гарну й співучу мову, її прекрасних людей і пишну природу. Наша земля красиваі щедра. Росте і жито, і городина, цвітуть квіти, зріють плоди. Але особливою любов’ю користується у нас калина. «Без верби і калини нема України», — каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссі, на лісових галявинах. Садять калину й біля хат, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала. Розкажіть, діти, що Ви знаєте про калину.
Відповіді.
- Калина любить рости у лузі, біля верби.
- Весною калина розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні. Ягоди калини люблять і діти, і птахи.
- На смак вони кислі й трохи гіркуваті, але дуже корисні: і лікують, і надають бадьорості.
- Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з калиною.
- Коли в домі свято, на рушник поряд з хлібом кладуть кетяг калини.
К л а с н и й к е р і в н и к . Без образу калини не можна уявити собі пісенної народної творчості. Не злічити пісень про цю рослину. А назви, які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина», «Червоная калина, похиле деревце», «Ти, червона калино, чого листя опускаєш?», «А в лузі калина весь луг прикрасила», «Ой зацвіла калинонька, а з неї листок спав».
Уч е н и ц я . Давайте поглянемо на портрет великого українського поета Т. Г. Шевченка. Він теж любив калину й оспівував її в своїх творах.
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
(Діти читають вірші інших українських поетів, присвячені калині.)
Червона калина, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та в гору не пнуся, бо сили не маю, Бо сили не маю,
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара,
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
(Іван Франко)
КАЛИНА
Козак умирає, дівчинонька плаче:
— Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!
— Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина:
Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси;
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти німа деревина?
— Ой так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонька, моя жалібненька…
Ой же ж над миленьким не зросла й травиця,
Як вже стала калиною мила жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі:
«Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві».
Шуміла калина листям зелененьким:
«Ой що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає,
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку».
(Леся Українка)
* * *
Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячним промінням розмалюйся, Ще й з тим вітром буйнесеньким розцілуйся.
Ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки, як намисто.
Буде тобі, калинонько так весело,
Як поглянеш в чисту річку, як в глядило.
(Марійка Підгірянка)
Класний к е р і в н и к . А тепер, діти, відгадайте загадку.
За хатою у садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистах
Стала пава молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти.
За намисто кожен смик,
Та й укине на язик.
(Калина)
Правильно, це — калина. Ви мали підібрати загадки про цю прекрасну, розкішну рослину. Прочитайте їх.
У вінку зеленолистім,
У червоному намисті
Видивляється на воду
На свою хорошу вроду.
Стоїть дід над водою
З червоною бородою.
Хто не йде —
За борідку щипне.
Стоїть дід над водою
З білою бородою,
Тільки сонечко пригріє,
Борода почервоніє.
І не дівчина, а червоні стрічки має.
В лісі на горісі червоні хустки висять.
Навесні — білим цвітом,
Восени — червоним плодом.
Серед лісу червоне плаття висить.
Стоїть півень над водою
З червоною бородою.
Уч е н и ц я . Коли народжувалась дитина, мати співала колискову пісню.
Мене колисала калина
В краю колисковім тонкими руками,
І кров калинова, як пісня єдина,
Горить в моїм серці гіркими зірками.
Уч е н ь . Із калиною в народній творчості дуже часто пов’язується патріотичне почуття, любов до своєї Батьківщини. Калина символізує мужність і незламність духу українського народу в боротьбі за незалежність.
(Звучить пісня «Ой у лузі червона калина» у виконанні дівчат).
Уч е н и ц я . Існує така легенда.
Утік козак із своєю милою, та ніде не міг знайти притулку.
Після поневірянь і багатьох пригод обернувся він
тереном у лузі, а дівчина — калиною.
Вийшла синова мати того терену рвати,
Дівчинина мати — калини ламати.
Се ж не тереночок — се ж мій синочок!
Се ж не калина — се ж моя дитина!
Уч е н ь . Калина — це спогад про домівку, про родину:
Ой у лузі калинонька
Та на море схилилась,
А я, молода, журилася,
Що од роду одбилася.
Уч е н и ц я . В іншій пісні співається про негаразди солдатської служби. Це пісня
«Ой зацвіла калинонька в лузі».
Ой зацвіла калинонька в лузі,
Тепер моя голівонька в тузі…
Уч е н ь . Символізує калина і бурлацьку недолю:
Ой, у лузі калинонька —
Червонії віти,
Розійшлися по Вкраїні
Бурлацькії діти.
Чи тим квіти похилились,
Що вітер хитає?
Чи тим діти розійшлися,
Що батька немає?
Уч е н и ц я . Гірка доля наймита також відбита в піснях про калину:
Ой, зацвіла калинонька низько перелазу.
Добре було наймиту в господаря зразу.
Наймитом все наробили,
Наймитом все наробили,
Від півроку відправили,
Ще й не заплатили.
Уч е н ь . Калина в народних піснях жива, їй болить, вона звертається по допомогу, до неї звертаються:
Калино-малино, чого в лузі стоїш?
Чом не процвітаєш?
Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш?
Суші не боюся, дощу не бажаю,
Стою та думаю — процвітати маю.
Процвіту біленько — всі люди узнають,
Простигну червоно — зверху обламають.
К л а с н и й к е р і в н и к . Образ калини безпосередньо пов’язаний із вітром, водою. Вважається, що й незрівняну красу, й цілющість, й усілякі інші достойності рослина із землі одержує. Зворушливо й урочисто виглядає калина, коли цвіте. В народі кажуть: «Похолодніло, риба не ловиться, калина в цвіт вбирається»; «Любуйся калиною, коли цвіте, а дівчиною, коли росте».
Уч е н и ц я . А маленький незрівнянний співак українських садів і дібров гніздо свє в’є на калиновім кущі.
Ой, вийду я на гору,
На високу, крутую,
Подивлюся в долиноньку.
На червоній калині
Соловейко гніздо в’є,
Ні велике, ні мале,
Саме добре, помірне.
Соловейку маленький,
В тебе голос тоненький.
Защебечи ти мені,
Бо я в чужій стороні.
К л а с н и й к е р і в н и к . З калини плетуть гірлянди, нею прикрашають весільні столи, світлиці, ставлять букет перед молодими, бажаючи їм вічної краси і любові.
Мовила, говорила червона калина:
— Не подоба мені у лузі стояти,
Але подоба в короваї стояти.
Під час весілля завжди лунають весільні пісні, дівчата й хлопці водять весільні хороводи. (Виконується український танок.)
Уч е н ь . На веселому святі обжинок червоні кетяги калини дівчата вплітали у вінки.
Ідіте, дівоньки, в долину
По червону калину.
Наламайте квіточок,
Щоб прикрасити віночок.
На святі врожаю калина теж була присутня:
Господиня калину ламала
І господареві в голову поклала:
«Спи, господарю, доволі,
Вже пшениченька в стодолі!»
Уч е н и ц я . Кожний рушник — це окрема розповідь. Тут можна побачити квіти, співучих пташок, несподіваний орнамент. Часто на рушниках вишивають калину. (Виставка вишиванок із зображенням калини).
Уч е н ь . Калинова сопілка в народі оспівана, як казковий образ.
У легендах і казках сопілка чує і бачить те, що люди від інших хотіли приховати. У казці про дивну сопілку, яку написала Леся Українка, тужли- во співає сопілка, розповідаючи про тяжкий злочин, коли брат брата через заздрощі вбив.
К л а с н и й к е р і в н и к . Калина дійсно є символом українського народу. Сьогодні ми це бачили на прикладах української народної творчості та у прекрасних поетичних рядках наших поетів-співвітчизників.Тож давайте насаджувати це прекрасне дерево біля своїх домівок, на березі річки і навколо школи як підтвердження вислову «Нашому роду нема переводу!»