Класна година спілкування «Калина — символ українців»

Калина — символ українців

Класна година спілкування «Калина — символ українців»

Калина — символ українців(На  столі,  застеленому  рушником,  тарілка,  оздоблена  народним  розписом. На ній — хліб і сіль. Поряд  — глечик з гілочками калини. Біля столу лавка, вкрита килимком.)

К л а с н и й   к е р і в н и к .   Ми  живемо  в  Україні  й  любимо  її  гарну   й співучу мову, її прекрасних людей і пишну природу. Наша земля красиваі щедра. Росте і жито, і городина, цвітуть квіти, зріють плоди. Але особливою любов’ю користується у нас калина. «Без верби і калини нема України»,  — каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссі, на лісових галявинах. Садять калину й біля хат, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала. Розкажіть, діти, що Ви знаєте про калину.

Відповіді.

  • Калина любить рости у лузі, біля верби.
  • Весною калина розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні.   Ягоди калини люблять і діти, і птахи.
  • На смак вони кислі й трохи гіркуваті, але дуже корисні: і лікують, і надають бадьорості.
  • Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з калиною.
  • Коли в домі свято, на рушник поряд з хлібом кладуть кетяг калини.

К л а с н и й   к е р і в н и к .   Без  образу  калини  не  можна  уявити  собі пісенної народної творчості. Не  злічити пісень про цю рослину. А назви, які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина», «Червоная калина,  похиле  деревце»,  «Ти,  червона  калино,  чого  листя  опускаєш?», «А  в  лузі  калина  весь  луг  прикрасила»,  «Ой  зацвіла  калинонька,  а  з  неї листок спав».

Уч е н и ц я .   Давайте  поглянемо  на  портрет  великого  українського поета Т. Г. Шевченка. Він теж любив калину й оспівував її в своїх творах.

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

(Діти читають вірші інших українських поетів, присвячені калині.)

Червона калина, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та в гору не пнуся, бо сили не маю, Бо сили не маю,
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара,
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.

(Іван Франко)

КАЛИНА

Козак умирає, дівчинонька плаче:
— Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!
— Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина:
Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси;
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти німа деревина?
— Ой так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонька, моя жалібненька…
Ой же ж над миленьким не зросла й травиця,
Як вже стала калиною мила жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі:
«Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві».
Шуміла калина листям зелененьким:
«Ой що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає,
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку».

(Леся Українка)

* * *

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячним промінням розмалюйся, Ще й з тим вітром буйнесеньким розцілуйся.
Ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки, як намисто.
Буде тобі, калинонько так весело,
Як поглянеш в чисту річку, як в глядило.

(Марійка Підгірянка)

Класний к е р і в н и к .   А тепер, діти, відгадайте загадку.

За хатою у садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистах
Стала пава молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти.
За намисто кожен смик,
Та й укине на язик.

(Калина)

Правильно, це  — калина. Ви мали підібрати загадки про цю прекрасну, розкішну рослину. Прочитайте їх.

У вінку зеленолистім,
У червоному намисті
Видивляється на воду
На свою хорошу вроду.
Стоїть дід над водою
З червоною бородою.
Хто не йде —
За борідку щипне.
Стоїть дід над водою
З білою бородою,
Тільки сонечко пригріє,
Борода почервоніє.
І не дівчина, а червоні стрічки має.
В лісі на горісі червоні хустки висять.
Навесні — білим цвітом,
Восени — червоним плодом.
Серед лісу червоне плаття висить.
Стоїть півень над водою
З червоною бородою.

Уч е н и ц я .   Коли  народжувалась  дитина,  мати  співала  колискову пісню.

Мене колисала калина
В краю колисковім тонкими руками,
І кров калинова, як пісня єдина,
Горить в моїм серці гіркими зірками.

Уч е н ь .  Із калиною в народній творчості дуже часто пов’язується патріотичне почуття,  любов  до  своєї Батьківщини. Калина  символізує мужність і незламність духу українського народу в боротьбі за незалежність.

(Звучить пісня «Ой у лузі червона калина» у виконанні дівчат).

Уч е н и ц я .  Існує  така  легенда.

Утік козак із своєю милою, та ніде не міг знайти притулку.
Після поневірянь і багатьох пригод обернувся він
тереном у лузі, а дівчина — калиною.
Вийшла синова мати того терену рвати,
Дівчинина мати — калини ламати.
Се ж не тереночок — се ж мій синочок!
Се ж не калина — се ж моя дитина!
Уч е н ь . Калина — це спогад про домівку, про родину:
Ой у лузі калинонька
Та на море схилилась,
А я, молода, журилася,
Що од роду одбилася.

Уч е н и ц я .  В іншій пісні співається про негаразди солдатської служби. Це пісня

«Ой зацвіла калинонька в лузі».
Ой зацвіла калинонька в лузі,
Тепер моя голівонька в тузі…

Уч е н ь .  Символізує калина і бурлацьку недолю:

Ой, у лузі калинонька —
Червонії віти,
Розійшлися по Вкраїні
Бурлацькії діти.
Чи тим квіти похилились,
Що вітер хитає?
Чи тим діти розійшлися,
Що батька немає?

Уч е н и ц я .   Гірка доля наймита також відбита в піснях про калину:

Ой, зацвіла калинонька низько перелазу.
Добре було наймиту в господаря зразу.
Наймитом все наробили,
Наймитом все наробили,
Від півроку відправили,
Ще й не заплатили.

Уч е н ь . Калина в народних піснях жива,  їй болить, вона звертається по допомогу, до неї звертаються:

Калино-малино, чого в лузі стоїш?
Чом не процвітаєш?
Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш?
Суші не боюся, дощу не бажаю,
Стою та думаю — процвітати маю.
Процвіту біленько — всі люди узнають,
Простигну червоно — зверху обламають.

 К л а с н и й   к е р і в н и к .  Образ калини безпосередньо пов’язаний  із вітром, водою. Вважається, що й незрівняну красу, й цілющість, й усілякі інші достойності рослина із землі одержує. Зворушливо й урочисто виглядає калина, коли цвіте. В народі кажуть: «Похолодніло, риба не ловиться, калина  в  цвіт  вбирається»;  «Любуйся  калиною,  коли  цвіте,  а  дівчиною, коли росте».

Уч е н и ц я .   А  маленький  незрівнянний  співак  українських  садів і дібров гніздо свє в’є на калиновім кущі.

Ой, вийду я на гору,
На високу, крутую,
Подивлюся в долиноньку.
На червоній калині
Соловейко гніздо в’є,
Ні велике, ні мале,
Саме добре, помірне.
Соловейку маленький,
В тебе голос тоненький.
Защебечи ти мені,
Бо я в чужій стороні.

К л а с н и й   к е р і в н и к .  З калини плетуть гірлянди, нею прикрашають весільні столи, світлиці, ставлять букет перед молодими, бажаючи  їм вічної краси і любові.

Мовила, говорила червона калина:
— Не подоба мені у лузі стояти,
Але подоба в короваї стояти.

Під час весілля завжди лунають весільні пісні, дівчата й хлопці водять весільні хороводи. (Виконується український танок.)

Уч е н ь .  На  веселому  святі  обжинок  червоні  кетяги  калини  дівчата вплітали у вінки.

Ідіте, дівоньки, в долину
По червону калину.
Наламайте квіточок,
Щоб прикрасити віночок.
На святі врожаю калина теж була присутня:
Господиня калину ламала
І господареві в голову поклала:
«Спи, господарю, доволі,
Вже пшениченька в стодолі!»

Уч е н и ц я .  Кожний рушник  — це окрема розповідь. Тут можна побачити квіти, співучих пташок, несподіваний орнамент. Часто на рушниках вишивають калину. (Виставка вишиванок із зображенням калини).

Уч е н ь .   Калинова  сопілка  в  народі  оспівана,  як  казковий  образ.

У  легендах  і  казках  сопілка  чує  і  бачить  те,  що  люди  від  інших  хотіли приховати. У казці про дивну сопілку, яку написала Леся Українка, тужли- во співає сопілка, розповідаючи про тяжкий злочин, коли брат брата через заздрощі вбив.

К л а с н и й   к е р і в н и к .   Калина  дійсно  є  символом  українського народу. Сьогодні ми  це  бачили  на  прикладах  української  народної  творчості  та  у  прекрасних  поетичних  рядках  наших  поетів-співвітчизників.Тож давайте насаджувати це прекрасне дерево біля своїх домівок, на березі річки  і  навколо  школи  як  підтвердження  вислову  «Нашому  роду  нема переводу!»

Поділитися з колегами або учнями?

Рекомендуємо переглянути

Коментарі

  • Facebook
  • Вконтакті