Диктант № 121 "Блакитний дощ"

Диктант № 121

Блакитний дощ

Дощ не  сіявся, не йшов, не періщив,  а цідився  з неба  такими  важкими,  тугими  і  рясними  цівками, що між  ними  не  вмістилася  б жодна   краплина. Починався він десь за невидимим обрієм, вихлюпувався на промоклий  зелений  луг, покриваючи піною,  у прозорих бульбашках  і  срібних бризках, водою молоду  траву  та жовті кульбаби.

Через  запітніле  віконне  скло,  на  яке  сіялась  мжичка  від  розбитих об  замшілий паркан стрімких потічків, я не чув  запахів,  тому прочинив набряклі  двері й  разом  з  вологим  туманом  та прохолодними краплями, які  вдарили мені  в  обличчя,  відчув,  як  пахне  земля,  трава,  збитий  цвіт яблуневих  садів  і  навіть  вода. Ці  кольорові  пахощі  лоскотали мені  ніздрі, паморочили  голову,  трепетно  зболювали  серце.

Я  стрибнув  з  порога  прямо  в  дощ,  але —  о  диво! —  він  відступився від мого подвір’я  і  тепер блакитним маревом висів над селом, а село дивилося на мене  з високих пагорбів вікнами червоних цегляних будиночків  і  білих  хат  через  доцвітаючі  серпанкові  сади. Один  із  них,  той, що  пінився  під  найвіддаленішим  крутим  пагорбом,  я  бачив  найчіткіше (За Ю. Цариком; 159  сл.).

Завдання

  1. Випишіть дієслівні форми. Поясніть орфограми.
  2. Випишіть складні речення з різними видами зв’язку. Поясніть пунктограми.
  3. Виконайте  синтаксичний  розбір  речення

Я  стрибнув  з  порога  прямо в  дощ,  але —  о  диво! —  він  відступився  від мого  подвір’я  і тепер  блакитним маревом висів над селом, а село дивилося на мене з високих пагорбів вікнами червоних цегляних будиночків  і білих хат через доцвітаючі  серпанкові  сади.

Поділитися з колегами або учнями?

Рекомендуємо переглянути

Коментарі

  • Facebook
  • Вконтакті