Витинанка Коли  в наших предків  з’явилися перші  віконця  зі  склом — це  були невеличкі отвори. Промінчики, що йшли до хати, несли велику радість: це було своєрідне «хатнє сонечко». Сонце дарувало

Хата Напишу я слово про хату за тисячу верст  і за тисячу літ від далеченних  сивих  давен  аж  до  великого  мого  часу  всесвітньо  атомної  бомби. На  Україні  й  поза  Вкраїною  сущу.  Білу,  з 

Чари дитинства Я  не  приверженець  ні  старого  села,  ні  старих  людей,  ні  старовини в цілому. Я  син  свого часу  і весь належу  сучасникам  своїм. Коли ж повертаюсь я часом до криниці, з якої

Пороги Скелі росли  із  скель, налягали  грудьми на ріку, намагалися перепинити  їй шлях. Вони  обступили  її  з  обох  боків,  стали  на  путі  високими порогами,  впали на  дно  крутими  лавами.

Дивовижні пам’ятники неживої природи Багато  нерукотворних  пам’ятників  спорудила  природа  на  безмежних просторах нашої планети. Одні  з них величні й монументальні,  інші  скромні й непомітні. Є

Невловима грань Ясного  дня  середини  вересня,  коли ще  зелено  кипить  дозріле  літо, але  в  повітрі  вже  продзвеніла  невидима  срібна  струна  і  той  звук  упав смутком  у  серце, на  далекій 

Збуджені почуття Великі виразні очі княжни Рєпніної жваво поблискували. А ще коли Тарас признався їй, що й на далекому Запоріжжі його теж якось застукала несподівана злива й нагадала їхню яготинську

Синівська любов Був  прозорий  сонячний  ранок,  і  мовчазні  навколишні  простори, дбайливо  устелені  сріблястим  сніговим  килимом,  так  ясніли  навпроти сонця,  що  аж  сліпило  очі.  З 

Сьогочасна  світова  культура  небагато  може  назвати  митців  такого  широкого  дихання,  такої  дерзновенної  мислі  й  сміливості  шукань, які  були  притаманні  Довженкові.  Самою  своєю 

Відродження Два  роки  минули  в  якійсь  духовній  порожнечі,  в  забуванні  рідної мови й поступовому переході на російську. І от у новорічну ніч 1961 року я сидів самотою й думав: як же я так живу?