Сюжетно-рольова гра "Ательє"

Ательє

Мета: формувати уявлення дошкільників про те, що таке ательє  і  для  чого  воно  потрібне,  уміння  виконувати  засвоєні  норми і  правила  культури  поведінки  в  суспільних  місцях;  розвивати творчу  уяву  дітей;  виховувати  пошану  до  праці  працівників  ательє.

Ігровий  матеріал:  будівельний  матеріал,  кольоровий  папір, картон,  лінійка,  сантиметрова  стрічка,  ножиці,  сумки,  гаманці, блокнот, дзеркало, предмети-замінники.

Підготовка  до  гри:  екскурсія  до  ательє,  у  магазин  готового одягу; бесіда з працівниками ательє; розгляд ілюстрацій за темою «Ательє»; виготовлення спільно з вихователем атрибутів для гри; малювання зразків одягу.

Ігрові ролі: приймальниця,  закрійниця, кравчиня,  замовник, художник, завідувач ательє.

Хід гри

Підготовку  до  гри  вихователеві  слід  розпочинати  з  екскурсії до  ательє. Під час  екскурсії  до  ательє педагогові необхідно показати  і  пояснити  дітям  значення  діяльності  кожного  працівника   (приймальниця приймає замовлення і записує на квитанції, чия це   тканина  і що  з неї  хочуть  пошити;  закрійниця  вимірює  тканину   і знімає мірку із замовника, щоб знати, чи вийде з тканини сукня,   яка має  бути  її довжина  і ширина; кравчиня  спочатку наживляє одяг, щоб  закрійниця  змогла приміряти, чи добре, чи правильно шиють,  після  цього  прострочує  на  машинці  тощо).  При  цьому вихователеві  необхідно  наголосити  на  колективному  характеру праці (приймальниця, закрійники і кравці — всі працюють разом для того, щоб зшити хороший, гарний одяг: сукні, піджаки, брюки, пальта, спідниці, кофти, сарафани).

Після екскурсії до ательє вихователь може повести дітей у магазин  готового  одягу  і  розповісти,  що  все,  що  тут  продається, шиють в ательє.

Результати екскурсії доцільно закріпити в бесіді за картинками,  листівками, що  зображають  те, що  діти  бачили  в  ательє:  як знімають  мірку,  розкроюють  матерію,  приміряють  замовникові те, що шиють, як шиють тощо. Педагог може розглянути з дітьми малюнки, де зображено, як мама шиє  і приміряє сукню дочці, як продають  одяг  у  магазині,  хто-небудь  приміряє  річ  тощо. Потім вихователь запитує у дітей: чи є у кого-небудь новий одяг і звідки він (придбали у магазині або зшили; хто зшив і чи бачила дитина, як  шили  одяг).  Педагог  дає  дітям  можливість  розповісти,  кому і як зшили або придбали новий одяг.

Під  час  першої  гри  вихователь  пропонує  дітям  ролі  батьків, а сам бере на себе решту ролей, щоб ознайомити дітей з  ігровими можливостями теми. Згодом, проводячи гру, діти стають «покупцями»   у магазині, «замовниками», «приймальниками» тощо.

Для  гри  вихователь  із дітьми  виготовляють картонні фігурки ляльок, готують кольоровий  і білий папір, лінійку, сантиметрову стрічку, ножиці, зразки одягу, вирізаного з паперу. Роздавши дітям картонних лялечок, педагог повідомляє їм: «Це ваші діти, їм потрібний одяг, тому що в сорочках і трусах не можна ходити ані до  дитячого  садка,  ані  до школи,  ані  у  кіно. Поряд  розташоване ательє,  де можна  зшити  одяг  усім  дітям  (зшити  сукні, фартухи, брюки,  сорочки).  Але  перед  цим  необхідно  придбати  тканину.

У магазин привезли багато красивої тканини».

Після цього діти грають у гру «Магазин тканини». Діти поспішають до «магазину», захопивши з собою сумки та гаманці. У «магазині на прилавку» лежить нарізаний смугами і згорнутий невеликими рулонами різноманітний папір («тканина»). «Покупців» зустрічає «продавець» (вихователь), який запитує у кожного з них, яку тканину той хоче придбати, що хоче з неї шити і пропонує ту, яку просить «покупець». Якщо він показує на білу з малюнком тканину

і говорить, що хоче зшити з неї брюки «синові», «продавець» повинен пояснити, що вона не підходить для брюк, і рекомендувати іншу. Потім  «продавець  обслуговує  покупця»:  вимірює  сантиметровою стрічкою зріст дитини і довжину майбутнього одягу (якщо тканину  купують  для  брюк,  то  вимірювання  слід  проводити  від талії до стопи; якщо тканина призначена для сукні, то вимірювати необхідно  від шиї  до  коліна),  відмірявши  від  рулону  дві  довжини,  акуратно  відрізує.  Після  цього  «покупець»  «платить  гроші у касу», бере чек, дає його «продавцеві», отримує свою «покупку», не забувши при цьому подякувати продавцеві, залишає магазин.

Коли  всі  діти  «придбають»  тканину,  «магазин»  зачиняється,   а в іншому місці розпочинає свою роботу «ательє». Там на «вітрині» виставлені зразки одягу, що виготовлений заздалегідь вихователем спільно з дітьми. На столі в «ательє» лежать олівець, ножиці, сантиметрова стрічка або проста стрічка, блокнот, поряд стоїть дзеркало. За столом сидить «приймальниця» (вихователь). Вона вітається з  кожним  із  «замовників»,  увічливо  просить  сідати  і  запитує,  що  «замовник»  хоче  зшити.  Коли  «клієнт»  висловить своє  бажання,  «приймальниця»  пропонує  йому  обрати  зразок  —  фасон  і  радить,  який  краще  обрати  і  чому  вона  такої  думки.  Після  цього  «приймальниця»  оформляє  замовлення:  записує  ім’я  «замовника»,  вимірює  тканину,  пише, що  замовлено  (сукня,  брюки,  спідниця),  потім  знімає  мірку   з  дитини,  для  якої  замовляють  одяг.  Квитанцію  потрібно  оформити  у  двох  екземплярах,  один  з  яких  «приймальниця»  віддає «замовникові», а другий укладає в тканину разом зі зразком  (фасоном),  після  чого  радить  «замовникові»  завітати  через  день  на примірку.

Коли  замовлення  у  всіх  дітей  будуть  прийняті,  гру  можна припинити,  оголосивши, що  «ательє»  зачинене,  а  примірка  відбудеться через день.

Через день гру знов можна відновити. «Закрійниця» обводить простим олівцем контури зразка на тканині, потім вирізує  («кроїть») одяг і приміряє його «замовникам». При цьому вона просить їх поглянути у дзеркало  і відповісти, чи все добре. «Закрійниця» завершує  примірку  словами:  «Сукню  тепер  слід  віддати  шити «кравчині»,  а  замовлення  буде  готове  завтра.  Приходьте  завтра вранці».

Наступного дня «замовники» приходять за готовим замовленням.  «Закрійниця»  приміряє  «клієнтові»  готову  сукню.  «Замовник»  оплачує  своє  замовлення  «приймальниці»,  показавши  їй квитанцію.  «Приймальниця»  дістає  з  полички  замовлення  і  віддає «клієнтові».

У подальших іграх педагог надає дітям можливість діяти самостійно і допомагає їм лише порадою. У першій самостійній грі вихователеві потрібно узяти на себе роль «кравчині», щоб показати дітям  її  ігрові  можливості.  «Закрійниця»  (тепер  уже  хто-небудь із  дітей)  доручає  «кравчині»  шити  замовлення.  Педагогові  слід показати дітям, як діяти уявною голкою, як втягати в неї нитку, як  нею шити,  як  «кравчиня» користується  праскою, щоб  випрасувати шви. Під час наступного проведення гри «кравчинею» стає хто-небудь  із дітей.

Цей варіант гри може змінюватися, доповнюватися, замінюватися  іншими варіантами відповідно до того, як навчаються  і розвиваються  діти.  Наприклад,  можна  шити  одяг  для  звичайних ляльок,  а  надалі  в  «ательє» шитимуть  уявний  одяг  і  для  самих дітей. Діти при цьому можуть бути не просто «замовниками», але й  «лікарями»,  «перукарями»,  «шоферами»,  які  замовляють  собі робочий одяг.

Коли  діти  ознайомляться  з  правилами  гри,  педагог  може  запропонувати їм скласти зразковий план гри. Наприклад, гра «Ательє “Малючок”» може працювати за таким планом: прийом замовлень  та  їх оформлення, перша примірка, отримання  замовлення, виставка моделей  тощо. У  грі можуть  брати  участь «художник», «диспетчер», «завідувач ательє» тощо.

Гру «Ательє» згодом можна з’єднати з іншими іграми: «Фотографія», «Перукарня», «Пральня».

Спільно  з  дітьми  дібрати  атрибути,  предмети,  іграшки  для реалізації  ігрових  задумів  (альбом  «Моделі  одягу  (зачісок)»,  набір  клаптиків  тканини,  швейні  машинки,  фотоапарати,  набори перукаря тощо).

Поділитися з колегами або учнями?

Рекомендуємо переглянути

Коментарі

  • Facebook
  • Вконтакті